— Наталіє Володимирівно, Ви завершили суддівську кар’єру: як оцінюєте її за гарячими слідами?
— Я дуже задоволена. Вважаю, досягла максимуму — як у жіночому, так і в чоловічому футболі. Мені довіряли судити важливі матчі — як на внутрішньому рівні (чемпіонат, Кубок і Суперкубок України), так і на міжнародному (єврокубки, чемпіонат Європи). Так що досягла всього, що могла.
— Проводити зустрічі найвищого дивізіону Ви почали влітку 2011 року. На Вашому рахунку 84 матчі: які з них особливо пам’ятні — як у позитивному і в негативному планах?
— Особливого негативу не було. Траплялися матчі, в яких… можна було би дещо змінити. З негативу найдовше пам’ятаєш те, що інколи кричали у спину вболівальники. Але це — специфіка професії… Найособливіші перша та остання зустрічі, на яких працювала. Окреме місце у спогадах займають фінальні поєдинки — і в жіночому, і в чоловічому футболі.
— Як вважаєте, чому, на противагу, наприклад, Катерині Монзуль, Вам не вдалося досягти статусу головного арбітра?
— У мене своя специфіка — я й не могла працювати головним. Свого часу, ще до переходу на рівень УПЛ, я працювала в такому статусі, й мені не сподобалося. Завжди хотілося судити саме на лінії, тому й працювала в цьому напрямку.
— Ваш шлях до статусу топ-рефері нагадує драбину «із низів до верхів»: починали працювати в регіональних турнірах (2000—2002), продовжили в ДЮФЛ і аматорських змаганнях (2002—2003), потім були другий (2003—2007) та перший (2007—2011) дивізіони, врешті, УПЛ…
— Переконана: не тільки у футболі, а й в інших галузях неправильно перестрибувати сходинки. Кожен етап щось давав мені. Наприклад, за чотири роки в першій отримала величезний досвід, тому, перейшовши на вищий рівень, була готова до нього. Для того, щоби бути успішним, треба пройти всі необхідні етапи, напрацювати певну базу, здобути впевненість у собі.
— Маєте відчуття, що разом із двома колегами — тією ж Монзуль та Мариною Стрілецькою — здійснили міні-революцію у нашому футболі?
— Хотілось би вірити у це. Вірити в те, що українські вболівальники звиклися з думкою: жінка-арбітр може успішно працювати у змаганнях чоловіків. Нам же подвійно складно заробити авторитет на цьому рівні (хоч я й не кажу, що чоловікам легко), проте специфіка жінок у тому, що, опинившись у незвичних умовах, ми працюємо, не покладаючи рук… Це складна професія, під час матчів доводиться за кілька секунд вирішувати складні епізоди. Бажаю Катерині й Марині надалі працювати так, аби в людей змінювалось уявлення про роль жінки-арбітра у футболі.
— Чим плануєте займатись у подальшому? Чи є плани щодо, наприклад, підготовки молодих жінок-рефері?
— Вже рік цим займаюся: працюю з молодими дівчатами-рефері (наймолодшій — 14 років), готую підростаюче покоління. Проводимо семінари, здаємо нормативи, обслуговуємо матчі першості та чемпіонату України серед жінок. Тепер уже офіційно перейшла на цю роботу в Комітеті арбітрів. Розумію, що треба ділитися досвідом і емоціями з молоддю.
— Ви володієте хорошим міжнародним досвідом, багато працювали на поєдинках за кордоном. Плануєте брати участь у різноманітних програмах УЄФА та ФІФА?
— Дуже би цього хотіла — наприклад, працювати Інспектором. У міжнародному футболі існує багато програм, і якщо наш Комітет арбітрів вважатиме за потрібне, щоб я брала у них участь, радо погоджусь. Це моя мрія.
— Наостанок — про ігрову кар’єру: мало хто знає, що свого часу Ви були хорошою футболісткою, вступаючи за київське «Динамо» та французьку «Тулузу». Як згадуєте той період життя?
— Я прийшла у футбол просто через велику любов до гри. Спочатку виступала за київську «Арену» (1987—1989), потім за також столичний «Спартак», який згодом перейменували на «Динамо», а в 1990—1993 роках грала у французькій «Тулузі». Після чого знову стала динамівкою (1993—1995), але вже 1996-го завершила кар’єру, бо народила сина. Як бачите, то був відносно короткий період життя, але цікавий: наприклад, виступала в дуже сильному чемпіонаті колишнього СРСР. Особливих досягнень не мала, проте це, мабуть, пішло на користь, бо отримала стимул досягти більшого на іншому рівні — як рефері.
***
Шановна Наталіє Володимирівно!
Арбітрові Наталії Рачинській
Колектив Української Прем’єр-Ліги висловлює Вам подяку за проведену роботу!
Десятиліття тому Ви разом з двома колегами — Катериною Монзуль та Мариною Стрілецькою — здійснили справжню революцію у вітчизняному футболі: матчі офіційних турнірів почали проводити жінки-арбітри. Акурат п’ять років тому Ви почали працювати в чемпіонаті Української Прем’єр-Ліги: провели 84 матчі в якості асистента арбітра, причому аналіз Ваших дій незмінно показував професіоналізм та неупередженість.
Нещодавно Ви завершили кар’єру професійного арбітра, тож зичимо Вам знайти себе на новій життєвій стезі й надалі працювати на благо футболу України!
З повагою,
Президент Української Прем’єр-Ліги Володимир Генінсон.
Источник информации: http://fpl.ua/ukr/news/news_fpl/7536/
Теги: Наталья Рачинская |
Статистика
