― Леоніде Олексійовичу, «Іллічівка» — єдина команда у вищій лізі, котра проводить усі поєдинки на виїзді. Наскільки вашим підопічним непросто виступати за таких умов?
― Можу сказати, що для нас це дуже непросто. І мене дивує той факт, що про «Іллічівку» ще й якісь дивні речі розповідають. Звісно, грати за два дні два матчі вкрай непросто, й дівчата стомлюються. Але в нас немає іншого виходу. Доводиться працювати в такому режимі, намагаємося якось відновлювати дівчат, щоби вони могли вийти й зіграти в наступних поєдинках. У нас то одна випаде, то інша, відтак ми перебуваємо в дуже й дуже складних умовах. Зрештою, поки що команда функціонує, а як розвиватимуться події далі, на сьогодні спрогнозувати не беруся. Усе в підвішеному стані, тож тримаємося з останніх сил.
― Скажіть, а чому «Іллічівка» не може проводити матчі бодай через день, адже грати два дні поспіль — ненормальне явище?
― У нас банально немає коштів, щоби перебувати на виїзді більше однієї доби.
― Наскільки відомо, раніше маріупольський клуб підтримував Володимир Бойко. Після того, як Володимир Семенович пішов у засвіти, хто наразі спонсорує команду?
― Ось із цього приводу якраз і йдуть перемовини з новим керівництвом. Але наразі якоїсь конкретики немає. Як уже говорив, ми перебуваємо в дуже складному становищі. Внесок Володимира Семеновича в розвиток футболу в регіоні тяжко переоцінити. Фактично на ньому трималася вся структура «Іллічівця». Для всіх нас утрата такої людини є дуже болючою, але, на жаль, не всі це розуміють, хтось намагається нас іще й критикувати, мовляв, за невдалі виступи. У мене теж є багато питань, відповіді на які, судячи з усього, я не отримаю. Зрештою, футбол є футбол, і кожен тренер у будь-якій команді тренує так, як уважає за потрібне. Попри всі обставини, ми своїх дівчат налаштовували тільки на перемогу. Але в Харків поїхали — там одразу двічі тамтешнім «Житлобудам» потрапили під гарячу руку. При цьому намагалися проти сильніших суперників грати у футбол, чинити опір. Зрештою, «Динамо» (Київ) теж програє, «Шахтар», інші визнані фаворити.
― Леоніде Олексійовичу, визначально бюджет «Іллічівки» закладався на сезон чи був розрахований тільки на першу частину першості?
― Що тут сказати… Ми у цьому напрямі працюємо щомісячно. Постійно шукаємо людей, спонсорів. Але наразі все так складно робити, що я навіть не знаю, як бути далі. Чесно кажучи, досі шокований смертю Володимира Семеновича. Бойко був не просто президентом, а нашим духовним наставником, мотиватором… Нам його дуже не вистачатиме. Хотілося, щоби нам допомогли зберегти жіночий футбол у регіоні, у вищій лізі, щоби команда не просто брала участь у змаганнях, а могла справді боротися, конкурувати. Дівчата в нас подорослішали, стали досвідченішими, але потрібна підтримка, якої наразі в нас немає.
― Як гадаєте, чи є шанси в «Іллічівки» дограти сезон до кінця?
― Це такі запитання, на які я не можу дати відповіді. Із свого боку, намагаємося зробити все, щоби команда могла дограти сезон до кінця. За роки «Іллічівка» заробила хорошу репутацію, маємо й титули, тож не хотілося, щоб усе це стало історією. За життєдіяльність «Іллічівки» боротимемося до кінця. Адже шанси зберегти клуб є, однак потрібна зустрічна реакція.
― Можете назвати бодай приблизні терміни, коли ситуація в клубі стане зрозумілою?
― Наразі тяжко говорити однозначно із цього приводу, адже ситуація справді вкрай непроста. Гадаю, за тиждень-другий зможемо знайти відповіді на наші запитання. Зараз розмовлятимемо з новим керівництвом, подивимося, чи зможуть вони нам допомогти.
― Розкажіть, яка наразі ситуація в Маріуполі.
― Аби зрозуміти, яка ситуація в нашому місті, потрібно приїхати до Маріуполя й усе побачити на власні очі. Можу сказати, що заводи працюють, порт, вищі навчальні заклади функціонують, ми працюємо, але скрізь стріляють! Ми живемо своїм життям, займаємося спортом, діти змагаються. А як усе це передати словами, я й гадки не маю. Мабуть, і для нас самих не дуже зрозуміло, як ми живемо в таких умовах. Ситуація складна, й усе це пов’язано з політикою. Але ми стараємося, тренуємося, намагаємося щось знайти, щоби команда й далі могла жити. Уже навіть нікого не чіпаємо, просто граємо, а в нашу сторону все одно летять стріли критики, бруд. Чесно кажучи, не розумію, навіщо займатися подібними справами? Мабуть, хтось хоче, щоби нас більше не було…
― Леоніде Олексійовичу, наостанок спитаю про недавню спарку з костопільською «Родиною-Ліцеєм». Ваш колектив обмінявся перемогами із суперником, однак перша зустріч запам’яталася насамперед великою кількістю одинадцятиметрових, яких за гру арбітр призначив аж чотири. Як гадаєте, всі пенальті були правомірні?
― По-перше, я не був на цій грі. Якби був на місці, тоді міг би поділитися враженнями від матчу. Щодо першого поєдинку, судячи з усього, дівчата приїхали й не встигли відпочити, тому першу половину програли. Щодо пенальті, там є судді, інспектор, гадаю, все цілком справедливо. Якщо арбітр побачив порушення правил у карному майданчику, значить усе — нормально. А в другому матчі, звісно, нам забракло свіжості та глибини лави запасних. Не можна два матчі постіль провести на високому рівні. Це дуже складно як фізично, так і емоційно. Але нічого, ми намагалися грати, й здобули три пункти. У нинішніх умовах, гадаю, це — нормальний результат.
Роман КИРІЄНКО
Теги: Чемпионат Украины, Высшая Лига, Леонид Берко, Ильичевка |
Статистика
