Жіноча збірна України виявилася єдиним колективом з числа учасників фіналу чемпіонату Європи - 2009, який залишився за бортом чергової континентальної першості.
- Не можна сказати, що ми вбиті горем, - говорить керманич "жовто-синіх". Ми проаналізували поєдинки і отримали багато інформації для роздумів. Можна сказати, виявили більшість причин підсумкової невдачі.
- І які вони, якщо не секрет?
- Та що тут приховувати? Будь-яка команда, що ставить перед собою серйозні завдання (а ми є саме такою), повинна постійно перебувати в ігровому тонусі. Збірна України далеко не завжди була цілісним механізмом. Епізодами, звичайно, мої підопічні діяли дуже добре, та цього було замало для успіху.
- За рахунок чого, на вашу думку, можна досягти бажаної цілісності?
- За рахунок частіших побачень. Потрібно проводити більше учбово-тренувальних зборів, ну і, звичайно, контрольних поєдинків. Де таке бачено, щоб в збірної країни за два роки був лише один спаринг (в травні з Угорщиною).
- Отже, зрушень в цій ситуації не буде?
- Сподіваюсь, що будуть. В Ісландію з командою їздив Петро Шепеленко, якому доручили курувати жіночий футбол. В нас відбулася грунтовна розмова, після якої він пообіцяв, що в ФФУ до цього питання поставляться з усією серйозністю.
- Повернемося до матчів з Ісландією. Ця команда сильніше вашої дружини?
- В особистій дуелі скандинавки продемонстрували кращу психологічну стійкість.
- Тобто, не можна говорити, що ви на конях полізли проти танків?
- Звичайно. В технічному плані дівчата будуть сильніші за суперниць, те ж саме можна сказати і про швидкісні дані. Атлетично мої підопічні, звичайно ж, слабкіші, але у скандинавок і гени відповідні.
- Чому ви приймали Ісландію в Севастополі, а не на звичному стадіоні імені Ю.Гагаріна в Чернігові?
- Проводити поєдинки в Чернігові було моєю ініціативою. Справа в тім, що це місто для багатьох збірниць є ріним, і на наші матчі приходили рідні, близькі футболісток. Іноді навіть до семи тисяч збиралося. Однак з часом інтерес став падати. Тому ми почали шукати інші напрями для популяризації жіночого футболу. А Севастополь вибрали з тих міркувань, що там банально тепліше, і це повинно було зіграти нам на руку. Ісландки привикли виступати в прохолодніших умовах. Але, як бачимо, не допомогло.
- Які у вас плани на майбутнє?
- Наступної осені (а може, навіть в серпні, як визначить жереб) в нас розпочинається кваліфікація на чемпіонат світу. Так що незабаром потрібно розпочинати до неї готуватися. Я планую провести до початку відбору три збори. Перший – в березні, коли, сподіваюся, ми поїдемо на Кіпр чи в Португалію, де пройдуть міжнародні турніри. Піренейські змагання вважаються дуже престижними, і кожний колектив прагне взяти в них участь. Ми вже отримали запрошення. В червні плануємо зіграти спаринг з бельгійками. Ну а третій етап підготовки відбудеться якраз перед початком Євро. Можливо, ми зустрінемося з Швецією, але є й інші варіанти.
- Оцінюючи загалом 2012 рік, назвете його вдалим чи не дуже?
- Безумовно, його можна занести нам в актив. Попри те, що команду залишили ветерани – Ващенко, Сухорукова і Фрішко, їм на зміну прйшли молоді футболістки, які з ходу стали відігравати в колективі важливу роль. Тепер збірна України це сплав молодості та досвіду, і за вмілого підходу чекати на результат довго не доведеться.
Микола Кизилов, газета «Команда» (31 жовтня 2012 року)
Теги: |
Статистика
