Багато хто вважає, що чоловічий і жіночий футбол поєднувати не можна у жодному разі. Мовляв, має бути чіткий розподіл між чоловічим і жіночим футболом, адже існують природні відмінності між чоловіком та жінкою. А це й різний психологічний підхід у змаганнях,і різні фізичні навантаження. У 2004 році був навіть прецедент, коли за чоловічий клуб другої ліги Мексики «Атлетико Селайя» хотіли заявити жінку-гравця місцевої національної збірної Марібель Домінгес, але ФІФА на таке рішення наклало суворе вето. Та все ж,в одному з невід’ємних компонентів футболу таке поєднання сталося. І не просто так, а досягло небувалих розмірів. Компонент цей — арбітраж. Спочатку процес знищення межі між чоловічим і жіночим футболом в суддівстві проходив поступово — денеде представники прекрасної статі з’являлися на лінії або у якості резервного арбітра, та згодом все більше жінки-арбітри почали отримувати запрошення і на матчі внутрішнього чемпіонату, і на міжнародні зустрічі. Сьогодні зустріти арбітра-жінку головним рефері на чоловічому матчі – зовсім не дивина. Часом вони емоційні і непередбачливі (згадати хоча бугорського арбітра Каталін Кулчсар, яка показала після фінального свистка п’ятьчервоних карток), але разом з тим і безкомпромісні. Міф про те, що чоловік може підкорити своїй волі жінку,оскільки вона слабкіша, представниці Феміди можуть перекреслити миттю. Ще невідомо, з ким чоловіку досягти компромісу легше — з чоловіком чи з жінкою. Тим більше, на такому полі діяльності, як футбол. Перед жінкою-арбітром не пройдуть ані випрошування «лівих» покарань, ані симуляція, ані інші подібні «викрутаси», які лише гублять гру. І у нас, в Україні теж є представниці такої відноснонової професії, як арбітр-жінка. З арбітром категорії ФІФА Наталією Рачинською і буде наша розмова. Хоча самі арбітри-жінки такого визначення, як «арбітр-жінка» не визнають: на полі вони мають єдиний статус, рівноправний із чоловіками — арбітр.
— Пані Наталю, до того, як прийти в суддівство, Ви займалися футболом?
— Це був 1988 рік, період становлення жіночого футболу в СРСР. Чому сама прийшла? Займалася легкою атлетикою, де були переважно хлопці. Раз на тиждень у нас був ігровий день, коли ми завжди займалися футболом, що мені подобалося. Професіонально я виросла на базі«Нивки». Потім вступила до інституту на факультет легкої атлетики. Потім з’явилася команда і я одразу зосередилася на футболі. А з часом перевелася на кафедру футболу. Клуб, де я виступала, мав назву «Арена» (Київ). Потім, за сімейними обставинами, перевелася до київського «Динамо». Їздили на турнір до Франції, де також спробувала свої сили в тулузькому клубі. З часом знову повернулася до Києва, де після розпаду нашої команди переїхала до Макіївки. Так продовжувалося до тих пір, поки не народила сина.
— Можете пригадати свої найбільші успіхи за часи футбольної кар’єри?
— Великих нагород не було. Коли повернулася до київського «Динамо», то ми посіли друге місце в Кубку України. Жіночий футбол став розвиненішим у той час, коли я переїхала до Франції (1990-1993).Саме в цей період команда й ставала чемпіоном, завоювавши Кубок країни. Згодом довелося задовольнитися лише другим місцем.
— Хто вплинув на Ваш вибір стати арбітром?
— Відверто кажучи, мені хотілося продовжити футбольну кар’єру, але коли побачила, що колеги жінки судять матчі, зрозуміла, що професіонального жіночого футболу у нас немає, тож я вирішила присвятити себе арбітражу і, таким чином, залишитися у футболі.
— З чого почалась Ваша кар’єра?
— Судити я починала в Київській області. Оскільки на той час жіночих команд було мало, доводилося обслуговувати матчі за участю чоловічих обласних команд. На обласному рівні — дитячо-юнацькі команди. У жіночому ж футболі арбітраж починали одразу з вищої ліги.
— Чи виникали складнощі на початковій стадії?
— На мій погляд, будь-якому арбітру новачку починати дуже складно,у першу чергу, через необхідність трансформувати власний менталітет гравця на менталітет арбітра. Не секрет, футболісти висловлюють дуже багато претензій суддям. З часом все змінюється, стосунки «футболіст-арбітр» стали більш демократичними. Скажу відверто: раніше такого не було, ми грали, й особливо не звертали увагу на роботу арбітра.
— А чи були нарікання Вашої команди на роботу суддів?
— Через певну субординацію особливих скарг не було. Але один випадок мені запам’ятався: матч,здається, відбувся ще в 1995 році, ми грали в Донецьку. У ворота нашого суперника не призначили одинадцятиметровий і ми тоді програли 1:0. З часом, уже працюючи арбітром, я аналізувала дії колег, можливо, десь в душі було й неприємно.
— Арбітром був чоловік чи жінка?
— У час коли я грала, арбітрів жінок ще не було, тож всі матчі обслуговували чоловічі бригади.
— Пам’ятаєте свій перший матч, на якому працювали в якості арбітра? З якими труднощами зіткнулися, що вийшло, а що ні?
— Це, здається, був матч першої чи вищої ліги обласного футболу. Складнощів було дуже багато: спочатку губишся, наприклад, у чий бік показувати аут. Пригадую, обслуговували матч між командами Донецька та Полтави за участю жінок, і наша суддівська бригада не зарахувала чистий гол. Зізнаюся, у той момент я неправильно розібралася в ситуації, яка виявилася досить комічною: м’яч поривами вітру занесло у ворота, а дівчина, яка до нього стрибала, так і не зачепила його, й при цьому перебувала в офсайді. Ця команду в підсумку виграла, здається з рахунком 4:0, але ми цей м’яч не зарахували й арбітр мене також підтримала. Головною тоді була Катерина Монзуль. Це був цікавий момент, і ми його до нині згадуємо.
— Ви працюєте в жіночих бригадах арбітрів чи змішаних?
— У жіночому футболі та на міжнародних матчах працюю в жіночих бригадах, а в решті поєдинків працює змішана бригада.
— Чи спрацьовує у Вашій роботі принцип жіночої солідарності? Ви ухвалюєте рішення одноголосно чи є якісь розбіжності?
— Дуже рідко таке трапляється. Інколи доводиться не підтримати арбітра чи асистента, але при цьому важливо зробити вірне рішення щодо того чи іншого моменту.
— Гендерна політика: професійні навички жінок-арбітрів оцінюються однаково з чоловіками?
— Професійні вміння оцінюються нарівні. Я отримую доволі цікаві матчі за участю чоловічих команд. Жіночі обслуговую вкрай рідко, частіше на міжнародному рівні, адже там уже працюють молодші дівчата,які хочуть присвятити себе цій професії. І, відверто кажучи, з боку чоловічого колективу не помічала жодних натяків на недовіру. Втім, подекуди доводилось чути, що комусь із хлопців не подобається, що ряди жінок-арбітрів поповнюються все активніше: ніби то ми чиєсь місця займаємо. Але не думаю, що такі думки вірні, адже компетентність помітна по професійним стосункам. Бігаємо ми нарівні з хлопцями, так само здаємо нормативи. Можливо наші нормативи трохи відрізняються від чоловічих, що цілком зрозуміло. Наприклад, різниця між чоловічими та жіночими нормативами на коротку дистанцію складає 0,02 секунди, а насередню дистанцію (150 м) – 0,05 секунд. Головне — це встигати за епізодами на полі у ході гри. Пригадую свій перший матч, де довелося працювати з командами чоловіків. Як завжди, були незадоволені результатом або прийнятим рішенням, і це цілком природно. Такі епізоди й нині трапляються.
— У Вас ніколи не виникало таких питань, що якщо б цей матч обслуговував чоловік, з боку гравців би невиникало нарікань?
— Навіть навпаки. Коли працює жінка, вони ставляться до тебе лояльніше. Можливо розуміють, що ми,жінки, все одно приймемо рішення згідно з існуючими правилами. Можливо, спрацьовує їхня коректність чи загальна вихованість по відношенню до жінки.
— Чи були у Вас суддівські помилки, які Вам потім довелося визнавали ?
— Такого в моїй кар’єрі поки не траплялося. З 2004 незадовільних оцінок не було. Хоча, як і будь-яка людина, маю право на помилку. Існування людського фактору ще ніхто не відміняв й інколи трапляються моменти, що навіть після відеозапису складно зрозуміти, від кого ж м’яч залишив поле.
— Під час розіграшу матчів Ліги Європи, УЄФА вдалася до експерименту, залучивши додатково двох арбітрів. Як Ви вважаєте, вони потрібні?
— Мені здається, потрібні. Гравці себе коректніше поводять, адже розуміють, що з’явилися додаткові очі. Вони це відчувають й поведінка в штрафному майданчику зовсім інша. Звичайно, поки щодо їхньої роботита взаємодії на полі ще багато питань, адже кожна людина момент бачить по своєму, враховуючи власний досвід, вміння та навички. Трапляються епізоди, коли всі бачать, що м’яч був поза грою, і на повторі це помітно, а коли починають переглядати запис покадрово, то виявляться,що там не було офсайду і близько.
— Тут одразу виникає питання щодо відеоповторів та їх введення в дію…
— Це питання не раз обговорювалося і особисто я категорично проти цього: доведеться зупиняти всю гру,а коли матч грається за несприятливих погодних умов? Крім того, футбол втратить свою видовищність. А футбол і цікавий тим, що згадують чиїсь помилки: Марадона забив рукою, а згадують до цих пір. На суддівських зборах часто на відеоповторах розбираємо суперечливі моменти. І я вважаю, що їх всі потрібно віддавати на користь арбітра. Адже є епізоди, які потрібно кілька разів переглянути, а арбітру за три секунди потрібно прийняти рішення.
— У пресі часто доводиться читати негативні відгуки про роботу арбітрів. Прокоментуєте взаємовідносин: арбітр — преса?
— Кожен має займатися своєю справою. Зрозуміло, що ми намагаємося знайти помилки. Але я вважаю, що роботу арбітрів повинні оцінювати інспектори. Преса ж не повинна заглиблюватися в їх роботу, адже в цій професії існує багато нюансів, в яких непрофесіонали не розбираються.
— Дилетанти?
— Так. Якщо навіть комусь з них дати місяць на підготовку, а потім довірити обслуговувати матч, лише тоді людина збагне, що це таке. Адже дуже багато виникає під час гри дискусійних моментів, про які згадують в пресі. Футболісти повинні грати в футбол. Цікавий момент: коли арбітр не призначає пенальті в кінці матчу — про це буде говоритився преса. Але коли гравець не заб’є в кінці матчу одинадцятиметровий, то цьому не така увага приділяється. Не забив, то й не забив. Кожному потрібно свої помилки помічати. В моїй практиці був момент, який неодноразово пригадувала. Зазвичай з гравцями не розмовляєш, а під час однієї гри в Києві серед лідируючих команд, гравець почав занадто емоційно коментувати дії арбітрів. Я вирішила його також підловити: виник момент, коли в елементарній ситуації цей гравець не зміг зупинити м’яч, який вийшов в аут. Я сказала: візьмете виделку, навчитеся наколювати м’яч, а потім будете мені розповідати про мою роботу. Футболіст дещо обурився, мовляв, що ви починаєте… Я відповіла, що в нього навчаюся. Після цього епізоду, коли команди йшли на перерву, цей гравець підійшов і вибачився за свої емоції. Просто хотілося показати, що кожен має займатися своєю роботою.
— Скільки матчів ви відсудили?
— Багато. В першій лізі 35 матчів, але ж до цього була й друга ліга.
— Яку кількість матчів потрібно провести, щоб долучили до Прем’єр-ліги?
— Тут немає якихось обмежень. Звісно, якщо перший рік працюєш в першій лізі й займаєш лідируючі місця в рейтингу, то одразу не переведуть, адже бракує практики. Маючи ж кілька років досвіду та високий рейтинг, можна розраховувати на матчі Прем’єр-ліги. Два-три роки — це хороша практика для першої ліги, щоб іти далі.
— Наскільки складно досягти того рівня фізичної підготовки, якого вимагають норми щодо підготовки арбітрів? Багато часу приділяєте своїй підготовці?
— Поруч із будинком знаходиться стадіон «Спартак», де я кожний день тренуюся. Трапляється, що мої тренування співпадають з тренуваннями регбістів, тож разом готуємося. Зранку чи ввечері, це вже залежить від настрою.
— Як проходить звичайний робочий день арбітра?
— Я професіонально займаюся суддівством, тож, знайти собі ще якусь роботу при такій зайнятості дужескладно. Щодо робочого дня, то він проходить по різному. Спочатку займаюся сім’єю, сина відправляю до школи. Потім справи по домашньому господарстві, і тренування на стадіоні.
— А робоче місце у Вас є?
—Треба розуміти, що ми працюємо на контрактній основі. Зобов’язані вчасно приїхати на гру й виконати свою роботу. Якщо на місяць випадає дві-три гри, то їду здійснювати професіональні обов’язки.
— Якби не стали арбітром, в якій професії знайшли б себе?
— Мабуть тренером чи викладачем в школі. Це була б викладацька діяльність в сфері біології, географії.
— Що ще Вас радує?
— Бути разом з своєю сім’єю, з мамою, зустрічі з друзями. В неї дуже тяжка робота, вона адвокат. Взимку, якщо є змога, виїжджаємо в Карпати на зустріч. Разом входимо до туристичної групи. Влітку ходимо на двотижневі походи на байдарках, а взимку — в Карпати на лижах.
— У чому Ви себе реалізували як особистість?
— Мені здається, що саме в спорті я себе реалізувала найбільше. Це моє життя. Думаю, що досягну мети, коли потраплю до Прем’єр-ліги.
— З ким із арбітрів найкомфортніше працювати в команді?
— Мені з усіма працювати комфортно, завжди розлучаємося з посмішкою. З Сергієм Бойком провели близько 17 ігор у другій лізі, а нині він уже в Прем’єр-лізі.
— Якими Ви бачите перспективи розвитку українського футболу?
— Ми віримо в краще. Хочеться, щоб розвивалися команди, щоб не стояли на місці. Я думаю, що ще трохи, й ми переживемо цю кризу, збільшиться кількість команд. Це й для нас буде добре, й дитячі футбольні школи почнуть розвиватися.
«Дайджест ПФЛ України»
июнь 2010
Теги: |
Статистика
