Жилстрой-1ЯтраньРодынаЖилстрой-2ЕдностьПантерыМариупольЛадомирЕМС ПодольеВосходКомитет арбитров ФФУАтекс СДЮШОР-16Луганочка-СпартакХОВУФКСДЮСШ №3Спартак-ОрионКолос-МрияЯнтарочкаКарпатыБуковинская НадеждаИнвиктус
НОВОСТИАРХИВ НОВОСТЕЙ
Главная страница > Новости
Асистент арбітра Марія Маринець: Судити – це драйв і азарт, хочеться знову і знову їздити на матчі
Дівчина, яка закінчила школу арбітрів та знайшла працю у футболі
04.02.2020 19.19
Асистент арбітра Марія Маринець: Судити – це драйв і азарт, хочеться знову і знову їздити на матчі - wfpl.com.ua, Мария Маринец,  женский футбол
Распечатать
Просмотров: 193
Коли мова йде про футбольних арбітрів, більшість уявляє собі чоловіка. Але в сучасному світі арбітрами та асистентами арбітрів дедалі більше стають дівчата. З однією з таких, 21-річною Марією Маринець ми і поспілкувались.

Вона закінчила школу арбітрів в Житомирі в грудні 2018 року, зараз працює асистентом арбітра в Житомирській обласній асоціації футболу. Ми дізнались про деталі футбольної кар’єри Марії, яка стрімко почалась і раптово завершилась. А також про те, як почувається дівчина серед футбольної спільноти.

– Як ти опинилась у футболі?

– Я виросла в маленькому селі Житомирської області (с.Мала П’ятигірка Бердичівського району). Там хлопці грали у футбол, а ми – дівчата ходили дивитись та вболівати.

– Тобто ти змалку була активною?

– Так. Не любила гратись в ляльки, мені подобались більш рухливі ігри. В дитинстві мала всього одну подругу, а всі інші, з ким дружила – хлопці.

– А з якого віку почала цікавитись футболом?

– З класу 5-го. Грала з хлопцями. В Бердичеві була секція з футболу. І, коли я навчалась в 8-му класі я просила батьків мене туди записати. Але через те, що автобус був лише раз на день з мого села в місто, і у нас не було машини, мене не змогли записати туди.

– Але ти все одно займалась?

– Так, грала де могла. А потім тренувалась в коледжі. Коли прийшов час вирішувати що робити далі: йти в 10-11 клас чи вступати в коледж. Я поїхала в Житомир. Більше місто – більше можливостей. Після спроб вступити в медичний, я зупинила вибір на туризмі. Вступила на державне місце в Житомирський торговельно-економічний коледж на туризм. А там почала займатись футболом. Майже нічого не вміла і не знала.

– Це була просто секція чи ти займалась футболом з тренером?

– Секція, де ми тренувались з тренером після пар 2-3 рази на тиждень. Моїм першим тренером був Дмитро Ступаков. Він посилено мною займався. Мабуть бачив, що виходить. Тоді я багато навчилась і хотіла розвиватись далі. Саме він домовився про перегляд у жіночу Збірну ФК “Полісся”.

– І ти грала в жіночій Збірній Житомира?

– Так (посміхається). Було так страшно йти на перегляд на Спартак. Думала, що це так круто. Нас усіх взяли. Ми так раділи. А потім зрозуміли, що це не так і добре.

– Що не так було?

– Нами ніхто не займався, не опікувався. Не було тренувань. Я в коледжі набагато більше навчилась, ніж там. Брали усіх, хто мав дві ноги і попадає по м’ячу.

– А ви десь встигли зіграти, як команда?

– Так, три сезони. І якщо ми забивали гол, це вже було добре. Був Чемпіонат України U-16, де ми взяли 3-4 місце. Але там були малі дівчата. Тому, то не показник. Далі у Першій лізі Чемпіонату України ми грали, і було добре, якщо ми забили один гол.

– Були перемоги?

– Одного разу виграли у львівської команди. Але тільки через те, що ми вміли грати на стадіону Спартака з ямами. А команда Львова звикла грати на рівному полі (ред. стадіон “Спартак” реконструювали 22 серпня 2019 року).

– І що було далі?

– Ми перестали виїжджати на ігри у 2018 році. Я стала дорослою. Познайомилась з іншими я футболістками. Вони розповідали, що їм платять за ігри. В них є можливість рухатись далі, рости. Можна перейти у Вищу лігу. В нас – нічого.

– Ти була розчарована, що не виправдались очікування?

– Так, я мріяла про Збірну, хотіла досягати успіху у футболі. А все виявилось інакше.

– Ти вже не займаєшся футболом? Чому?

– Сталась “фіналочка” всього. На першому Чемпіонаті області в Житомирі. В мене сталась травма з коліном. І це неприємна ситуація для мене. Команда стала чемпіонами. Я тоді вирішувала – грати чи судити. А ця травма показала мені, поки ти на ногах ти комусь потрібен, щоб грати. А якщо це змінюється, то нікому ти не треба.

– І тоді ти подумала: буду судити?

– Я вилікувала коліно, тоді я зрозуміла, що тепер тільки судити. Тоді мене дуже підтримав мій хлопець. (ред. нині чоловік Андрій Римчук)

– А ти не думала, що варто було спробувати в іншому місті?

– Я хотіла в Костопіль. Там є спортивний інтернат. Я не підійшла по віку. В Бердичеві теж хороша школа, але я не встигла. І випадок з травмою, збив усі плани.

– Не жалкуєш що все так сталось?

– Спочатку думала, шкодувала. Але зараз, ні. Тепер я розумію, що ніякої перспективи не було. В нас в команді дівчата, які мають сім’ю, і вони просто грають для себе. Я мріяла про збірну. Я зрозуміла, що на той момент в “Поліссі” це було нереальною мрією. Зараз в Житомирі почався розвиток футболу, і ситуація змінилась.

– Як ти потрапила в суддівство?

– Дмитро Ступаков – мій перший тренер, за рік до завершення мого навчання в коледжі запропонував мені спробувати. Він сам арбітр. І я спробувала. Якраз Володимир Дорошенко з Андрієм організували школу арбітрів. І я пішла навчатись.

– Не важко було навчатись?

– Це було нудно, бо перші правила зовсім нецікаві. На перших лекціях ми вчили що таке поле, що таке м’яч і яким він має бути. Ми вчили це годинами. А я вже хотіла ходити на матчі, судити, ставити пенальті і давати всім картки. (посміхається) Було важко здавати теорію. Питання закручені. І важкі відео-тести.

– Скільки ти навчалась в школі арбітрів? І чи знадобились тобі знання, які нудно було вивчати?

– Один рік. Почали взимку, вкінці весни на початку сезону ми практикувались влітку, і взимку ми отримали сертифікат. Тепер я розумію, що це потрібно і ці речі дуже важливі.

– Тепер ти суддя, як тобі, подобається?

– Спочатку мені було дуже важко. Та вже за два роки, я звикла. Бо для нашого футбольного світу в новинку, що судять дівчата.

– До речі, цікава ситуація. В нинішніх реаліях гендерних питань. Як до тебе ставляться у футбольній спільноті, на змаганнях?

– У спільноті класно, а на змаганнях не завжди добре. Є різні рівні матчів: районний, місцевий, обласний…Спочатку нам давали судити після школи арбітрів матчі в селах. Там бувало важко працювати. Особливо на районних та дитячих матчах. Там тренери надто емоційно реагують. Можуть навіть облаяти. Та я спокійна і стараюсь на це не звертати увагу.

– Немає конкуренції між арбітрами?

– Мінімальна. Просто кожен розуміє, на який рівень матчів може поїхати. Роздають ігри в комітеті арбітрів. Вони визначають і стараються урівноважити по кількості та складності змагань.

– Чим подобається судити матчі?

– Я асистент арбітра. Мені подобається бути асистентом. Я визначаю моменти “поза грою”, провожу заміни. Судити це драйв, азарт. Не помічаю втоми, хочеться знову і знову їздити на матчі.

– Як твоя родина ставиться до того, що ти займаєшся суддівством?

– Тато в космосі (посміхається). Він хотів сина, а народилась дівчинка, яка стала футболісткою, а тепер ще й суддею. І є ще сестра в мене. А от мама не просто гордилась і підтримувала, а ще й їздила на ігри. Вона дуже хвилюється, бо на ігри часом доводиться далеко їздити.

– Які маєш плани, про що мрієш?

– Мрію працювати виключно арбітром. Бо зараз я ще працюю в туризмі. Через те, що не відпускали з роботи я вже двічі змінювала місце роботи. Порівнюючи, я обираю бути арбітром. Але сезон не безкінечний. Надіюсь, що комітет арбітрів відправить мене на школу в Київ, і я зможу судити чоловічий чемпіонат України. Потрібно знати іноземну мову і потрібно здати тести. Теорію і три тести на фізичну підготовку. На першому етапі ДЮФЛ є ще певний індивідуальний підхід до дівчат. А далі всі рівні.

– Про освіту тренера не думаєш?

– Ні, ще закінчую навчання на менеджмент. Потрібно здавати тести. Зараз в Житомирі можна отримати тренерську ліцензію. От про це міркую.

– А скільки взагалі в Житомирі таких дівчат, як ти є арбітрами чи асистентами?

– В грудні 2018 року я отримала диплом. Після мене ніхто з дівчат не закінчив школу арбітрів.

– Ти заміжня, а твій чоловік грає у футбол?

– Ні, не грає. Він теж арбітр.

– А яка була пропозиція?

– На стадіоні 14 жовтня 2017 року на матчі Україна-Хорватія. Ми вийшли зі стадіону в менш людне місце на перерві. Там було коло, з якого видно було цілий стадіон. Він почав щось бурмотіти, я не розуміла що відбувається. А потім він став на коліно і зробив мені пропозицію. Я сказала: “Так”. Це все було дуже неочікувано для мене. Та я була щаслива, що він поряд. Ми ще рік не одружувались, бо ще було рано. Мені було 17. Ми були заручені, а потім було весілля (посміхається).

– Виходить, що ти щаслива на всіх фронтах?

– На офісній роботі – ні. Вихідні – на іграх, а в будні робота біля комп’ютера, яка стомлює. Був варіант тренувати дівчат, але немає освіти і досвіду.

– Що тобі допомогло стати тим, ким ти хотіла?

– Колись в мене була карта бажань, і там до речі був календарик з жіночою Збірною Полісся. Майже все збулось. В мене була картинка музею Прадо в Мадриді, і минулого літа я потрапила в той музей (посміхається). Я вірю, що якщо дуже чогось бажати – це обов’язково здійсниться.

Спортивний Житомир, Інна Солодка

Источник информации: http://www.zhoff.org.ua/archives/21495

Теги: Мария Маринец
Реклама
Последние новости по теме:
02.04.2020 В России женский футбол отменен до 31 мая
01.04.2020 "Жилстрой-1" и "Жилстрой-2" выделили средства для борьбы с COVID-19
30.03.2020 УЕФА проведет видеоконференцию 1 апреля
28.03.2020 Королівська федерація футболу Іспанії виплатить заробітну плату непрофесійним жіночим клубам
28.03.2020 Фильм про женский футбол в Украине стал победителем Одесского кинофестиваля
28.03.2020 Англия официально отменила сезон в низших и женских лигах
26.03.2020 Вика #Боксерша Алехина о пьяных дебошах, драках с мамой
25.03.2020 Футбол на карантине до 24 апреля
19.03.2020 Сборная Китая приступает к тренировкам
19.03.2020 У жіночій команді "Ювентуса" тривожна ситуація через коронавірус
Фотогаллерея:
30.07.2019 В Одессе состоялся женский чемпионат Украины по пляжному футболу
07.07.2019 В Скадовске прошли сельские игры по футболу (ФОТО)
19.03.2019 Реконструкція стадіону у Костополі знаходиться на завершальній стадії (ФОТО)
18.12.2018 Футбол - не лише чоловіча гра. Як 14-річна чернівчанка потрапила до збірної України з футболу (ФОТО, ВІДЕО)
07.11.2018 У Львові пройшов дитячий фестиваль футболу "Відкриті уроки футболу" (ФОТО)
Видео:
26.03.2020 Вика #Боксерша Алехина о пьяных дебошах, драках с мамой
09.03.2020 FOOTBALL VLOG #truebackstage | Жіночий футбол
04.03.2020 ШОК Контент. 18+. Виктория Алехина ("Луганочка"): "В футбольном мяче вмещается до 10 литров самогона"
28.02.2020 Як живе "Маріупольчанка"
28.02.2020 Як закарпатки з литовками у футбол грали
Реклама
НовостиЧемпионатКубокСборныеТурнирыМультимедияРазное
Главные новости
Новости футбола
Трансферы
Архив новостей
Высшая Лига
    - турнирная таблица
    - календарь чемпионата
    - бомбардиры
    - нарушители
Первая Лига
Зимнее Первенство
Архивы игр
Кубок Украины
Зимний Кубок
Кубок надежд ФФУ
Women A
WU-19
WU-17
WU-15
Чемпионат Европы
    - ЧЕ-2017
    - ЧЕ WU-19
    - ЧЕ WU-17
Чемпионат Мира
    - ЧМ-2015
Лига Чемпионов
Кубанская весна
Другие турниры
    - Товарищеские игры
    - Чемпионат России
Фотогалерея
Видеогалерея
План-календарь
Центры развития (МРЦ)
Наши за границей
Дни рождения
(c) 2014 Информационное агенство "Женский спорт Украины" (info@wfpl.com.ua)
(c) 2016 "Женский хоккей Украины"
(c) 2018 "Гандбол Украины"
При использовании материалов сайта ссылка на www.wfpl.com.ua обязательна.
Редакция не несет ответственности за материалы из других источников,
все источники информации указываются на нашем сайте.

Сайт был открыт 30.12.2014 г.