Жилстрой-1Ятрань-БерестивецРодына-ЛицейЖилстрой-2Едность-ШВСМПантерыЛьвов-ЯнтарочкаЗлагода-Днепр-1ЛадомирВосходКомитет арбитров ФФУАтекс СДЮШОР-16Луганочка-СпартакСтаниславчанка-ДЮСШ №3Колос-МрияПолиссяВО ДЮСШЯнтарочка-2КарпатыБуковинская Надежда
НОВОСТИАРХИВ НОВОСТЕЙ
Главная страница > Новости
Таміла Хіміч: “Якщо грати в Україні, то тільки в “Легенді”, але надійшла новина, що клубу уже немає, – це удар!”
Інтерв’ю з гравцем збірної України та ФК "Мінськ"
09.07.2018 14.51
Таміла Хіміч: “Якщо грати в Україні, то тільки в “Легенді”, але надійшла новина, що клубу уже немає, – це удар!” - wfpl.com.ua, Тамила Химич, Минск,  женский футбол
Распечатать
Просмотров: 338
Якось пізно ввечері, 12 червня, повертаючись із роботи, отримав повідомлення від свого земляка Олега Якуня, що “саме зараз у Львові відбувається гра жіночої збірної України з футболу проти збірної Швеції, і в складі нашої команди грає один із лідерів збірної Таміла Хіміч, яка родом із Манжосівки”.

Так як перебував у дорозі, то подивитися ту цікаву гру не зміг (до речі, сам матч закінчився сенсаційною перемогою збірної України із рахунком 1:0 завдяки голу Дарини Апанащенко ще в першому таймі), але пропустити мимо вух той факт, що наша землячка грає у складі збірної України, я не міг. Оскільки контакту Таміли я не мав, тож звернувся за допомогою до соцмережі Facebook. Там я і знайшов Тамілу, відправив їй повідомлення і чекав на відповідь. На щастя, Таміла доволі швидко відповіла, так і розпочалося наше знайомство з нею. А тепер я хочу познайомити і вас, наші дорогі читачі, із цією привітною дівчиною, родом із Прилуччини. Таміла витримала цілу серію моїх запитань, на які давала щирі і доволі розгорнуті відповіді.

– Таміла, давайте знайомитися. Розкажіть нашим читачам трішки про себе…
– Хіміч Таміла Миколаївна, народилася 13 вересня 1994 року у селі Білорічиця Прилуцького району Чернігівської області. Коли мені було 6 років, ми переїхали у село Дідівці, там і розпочалися мої перші кроки у спортивній кар’єрі.

– Уточню – Ви переїхали саме в Дідівці чи все ж у Манжосівку?
– У Дідівці, а в Манжосівці я ходила у школу.

– І з чого ж усе розпочиналося? З походу до школи, уроків фізкультури, можливо записалися в ДЮСШ?
– Все розпочалося з того, що у нас у школі були тренування з легкої атлетики, і якось в один день мені захотілося потренуватися, “спробувати” так би мовити. Ось так поступово я тренувалася-тренувалася, мені це подобалося, про футбол я навіть тоді і не думала, хоча іноді ми на тренуваннях грали у футбол, але це було як просто “попинати” м’яча, ось і все. Уже згодом, через деякий час, я почала брати участь у змаганнях з легкої атлетики на район, на область, на Україну, всі мої думки були тоді лише про легку атлетику. Потім якось ми почали грати у футбол, з дівчатками, з хлопцями, на уроках фізкультури, на тренуваннях, їздили на змагання як з дівчатками, так і з хлопцями. І це якось все так затягнулося, все футбол, після уроків, після школи, у дворі до вечора, яке там уроки вчити, якщо краще поганяти м’яч, збирали компанію і погнали поки не потемніє. Ось так просто бігали, грали у футбол, просто для себе, це було цікаво… Що ще потрібно було…

Якось раз ми поїхали на змагання з футболу на область, там був директор Чернігівської дитячої спортивної школи Микола Іванович Лисенко, він мене запросив вчитися і грати за Чернігів. По приїзду додому відразу ж вирішувалося це питання, у мене навіть стояв вибір: футбол або легка атлетика. На той момент це був, можна сказати, важкий вибір, так як мені подобалося і те, й інше, але відповіді довго ніхто не чекав, так як я сама вирішувала чим саме я хочу займатися. Тож у 2007 році я переїхала до Чернігова.

– Як відреагували на це батьки? Підтримали чи навпаки?
– У цьому питанні підтримали, так як і тренер.

– Ви поселилися у гуртожитку? Які були перші враження після переїзду? Від міста, школи, умов, тренувань… Не хотілося повернутися назад?
– У Чернігові була школа-інтернат ім.Коцюбинського, там ми і жили, і тренувалися, і навчалися. Перший час не скажу, що було дуже важко, так як на той час я була не одна, були нові дівчата, такі ж як і я.

– З Прилуччини тоді Ви самі переїхали чи були ще наші землячки? Можливо уже хтось тоді навчався там із Прилуччини?
– Ні, я одна поїхала. Там я закінчила школу. У 2011 році я підписала свій перший професійний контракт із ФК “Легенда”.

– А хто Вас запросив у команду?
– На той момент головним тренером “Легенди” був Сергій Валентинович Сапронов, він і запрошував. Ми поступово тренувалися з першою командою, а потім нам запропонували підписати контракт.

– І яка ж перша зарплата була, пам’ятаєте? Преміальні теж були?
– Моя перша зарплата в “Легенді” була 400 гривень. Преміальні – за них можна не говорити, оскільки у нас не особливо то вони й були.

– Через який час Ви стали гравцем основного складу команди?
– На той момент мені було 16 років і можна було б тільки мріяти потрапити в основний склад, так як тоді грали дуже досвідчені гравці, гравці національної збірної.

– Хто з гравців узяв над Вами опіку? Хто допомагав звикати до дорослого футболу?
– Конкретної такої людини не було, але багато говорили: “Це вам не дитячий садок”, хоча і підтримка від старших гравців була.

– Які у Вас враження залишилися за той час, що перебували у складі “Легенди”?
– “Легенда” – це чудова команда, вона мене багато чому навчила, виростила мене як професіонального футболіста, про цю команду я нічого не можу сказати поганого, це була моя друга сім’я. Роки, проведені у Чернігові, найнезабутніші.

За 6 років у команді я не можу нічим особливо похвалитися, так як ми були другі-треті у турнірній таблиці, а для такої команди як “Легенда” цього замало. Були фіналістом Кубка України і тільки одного разу ми виграли Зимовий чемпіонат України. Це було у 2013 році, а в 2016 році мені вручили Кубок як найкращому бомбардиру чемпіонату України.

Колектив у нас був дуже хороший, хороша була команда, мені дуже подобалася команда у 2014-2015 роках, і хоча ми нічого з цією командою не виграли, але це була команда з великої літери. Дуже було сумно, коли у нас щороку йшло по 4-5 осіб із основного складу, і дуже важко було щороку починати все з чистого аркуша.

Тренер Володимир Миколайович Кулик – тренер у нас був “вогонь-чоловік”, як згадаю скільки ми бігали з ним, це було щось… Але він дуже любив свою роботу, він увесь свій час віддавав футболу, команді, він живе цим, і це мені дуже подобається. Так, він іноді був жорстким з нами. Стільки, скільки ми бігали, тренувалися, в Україні ні одна команда так не працювала, як ми працювали, а ось виграти ми нічого не могли. Чому? Досі не можу зрозуміти… Після поганих ігор краще було до нього не підходити. На тренуваннях щось не сподобалося Володимиру Миколайовичу – “на лінію” і побігли… Але в цьому я нічого поганого не бачу. Так, ми багато обурювалися, вважали, що він не так себе поводить з нами, що ми бігаємо забагато, але ми бігали все рівно, це була наша робота, ми не могли просто взяти і піти з тренування. Від себе скажу одне – він багато чому мене навчив, і я йому можу тільки сказати: “Дякую”.

Умови для команди хотілося б трохи кращі. Одна проблема, яка була в команді, – це умови, в яких ми жили. В таких умовах не повинна жити професійна команда.

Після закінчення контракту мені потрібно було щось думати, визначатися щодо свого майбутнього. Відверто кажучи, я вже знала, що піду з команди. Після шести років у клубі мені хотілося чогось нового, хотілося рухатися далі, і в 2016 році по закінченні сезону і свого контракту, я пішла з команди. І я не шкодую про цей вибір. А найсумніше, що пару днів тому (розмова відбувалася 07.07 – прим.ред.) надійшла новина, що ФК “Легенда” вже не існує, команда розпалася. Після стількох років існування команди не буде, це звичайно удар!
Першим клубом, про який я думала, це був ФК “Мінськ” – чемпіон Білорусі, учасник Ліги Чемпіонів, це саме та команда, за яку я б хотіла виступати.

Хоча були пропозиції і з Росії, та й про інші країни я думала, але все ж зупинилася на “Мінську”. У 2017 році ми стали чемпіоном країни і володарем кубка Білорусі (автором єдиного і переможного голу у фінальному матчі стала Таміла Хіміч – прим.ред.), я стала кращим бомбардиром чемпіонату з показником 24 голи, учасником Ліги Чемпіонів – ми вийшли в 1/16 фіналу ЛЧ (в 1/16 “Мінськ” поступився празькій “Славії” в обох зустрічах – 1:3 і 3:4, а сама Таміла у кожному з двох матчів забила по голу і в матчі-відповіді віддала результативну передачу – прим.ред.).

– Тоді порівняйте, будь ласка, рівень чемпіонатів України та Білорусі. Які плюси та мінуси відмітите у кожному чемпіонаті?
– Щодо чемпіонатів, то як на мене в чемпіонаті України цікавіше, від кожної команди можна чого завгодно очікувати. Іноді бувають такі результати, що просто в шоці від такої гри, від команд. В Україні клас гравців вищий, ніж у Білорусі, та й збірна України у рейтинзі знаходиться вище. Я не хочу сказати, що в Білорусі чемпіонат нецікавий або нудний, ні, звичайно є теж хороші гравці, але чого таки не вистачає… Якщо говорити щодо розвитку футболу жіночого, то тут без шансів рівняти. В Україні зараз багато створюють жіночих команд, спортивних шкіл, багато маленьких дівчаток, які хотіли б займатися саме футболом. Хотілося звичайно, щоб жіночий і чоловічий футбол нічим не відрізнялися в Україні. А от щодо Білорусі, то тут не особливо і хочуть розвивати жіночий футбол, ось і все.

– То чи не шкодуєте про цей перехід? Можливо варто все ж було інший варіант продовження кар’єри спробувати?
– Ні, я не шкодую, що перейшла в інший клуб, потрібно було щось міняти.

– А харківський “Житлобуд” не запрошував? Чи Ви хотіли переїхати в іншу країну?
– Були пропозиції з Харкова, як і з першого, так і з другого “Житлобуду”, але я не хотіла йти в іншу команду в українському чемпіонаті. Якщо грати в Україні, то тільки в “Легенді”.

– Добре, давайте тоді поговоримо про збірну України. До головної збірної Ви грали за молодіжні склади?
– Так, до національної збірної я грала в юнацькій збірній WU-17 і молодіжній збірної WU-19. З 2015 року граю за національну збірну України.

– Можете пригадати той перший виклик? Ви довго чекали на нього?
– Звичайно, пам’ятаю, це було не так вже й давно. Це було у серпні 2015 року, після фіналу кубка в Києві. Ми залишилися в розташуванні збірної. Звичайно, хотілося грати за національну збірну і було прагнення потрапити в цю команду.

– Як охарактеризуєте нинішній підбір гравців націанальної збірної? Який потенціал цієї команди?
– Щодо підбору гравців, то це вирішує тренерський склад, ми лише виходимо на поле і робимо свою роботу. А щодо майбутнього, то є до чого прагнути, є на кого рівнятися, і потрібно рухатися далі, і прагнути тільки до кращого.

– Трійка кращих футболісток України на даний момент від Таміли Хіміч.
– Скидан Аліна, Апанащенко Дарина, Дятел Віра.

– Чим відрізняється жіночий футбол від чоловічого?
– Якщо говорити про футбол в Україні, то хотілося, щоб більше уваги звертали на жіночий футбол, щоб люди знали, що є жіночий футбол, а не тільки чоловічий. Хотілося б бачити більше вболівальників саме на жіночому футболі, не лише на чоловічому. Багато хто говорить, що футбол – це не жіноча справа, мовляв жіноча справа “варити борщ”. Жіночий футбол нічим не відрізняється від чоловічого, у ньому такі ж емоції, така ж боротьба, хоча можу сказати, що зараз багато чого і не побачиш у чоловічому футболі, на відміну від жіночого. В інших країнах, таких як Франція, Данія, Швеція і т.д., там велику увагу приділяють саме жіночому футболу. Хотілося б, щоб те саме було й у нас.

– У продовження чоловічого футболу… Чи слідкуєте Ви за Чемпіонатом Світу, що зараз відбувається у Росії?
– Дивлюся звичайно.

– За яку збірну вболіваєте?
– За збірну Бельгії.

– А яку збірну вважали головним фаворитом турніру ще до його початку?
– Я думала, що Німеччина покаже свій клас, і буде грати у фіналі.

– А зараз на кого б поставили?
– Я за Бельгію та Францію, а так як вони пересікаються в 1/2 фіналу, то я не можу точно сказати.

– Як Вам місто Мінськ?
– Мінськ – хороше, чисте, комфортне місто.

– У порівнянні з Києвом і Черніговом… Чия перевага?
– Більше мені подобається столиця України.

– Вдома на Прилуччині часто буваєте?
– Що тут говорити про Прилуки, якщо я в Україні не часто буваю.

– Таміла, а Ваші батьки все так же живуть у Дідівцях?
– Ні, ми вже давно там не живемо.

– Яка улюблена страва Таміли Хіміч?
– Спагеті.

– А готувати самі любите?
– Не особливо й люблю готувати, але так як ми готуємо самі, то доводиться щось готувати.

– Улюблений кінофільм, книга?
– Я не можу сказати, що у мене є улюблені фільми або книги, дивлюся, що мені подобається. А от щодо книг, то я більше люблю читати книги про футбол, про життя футболістів. Ось зараз я читаю книгу “Андрес Іньєста”, мені цікаво, з чого починали свої футбольні кроки великі гравці.

– Яку музику слухаєте? Ваш улюблений гурт чи виконавець?
– Більше люблю слухати лірику.

– Гра якого футболіста чи футболістки найбільше імпонує Вам?
– Мені дуже подобалася гра Френка Лемпарда, а зараз мені подобається гра молодого гравця Пауло Дібали.

– Хто Ваш перший тренер у футболі?
– Анатолій Семенович Куц. Він мене багато чому навчив, це та людина, яка мені дала шлях у спорт, він в мене вірив, і продовжує вірити. Це людина з великої літери, я багато чим йому зобов’язана…

– Про що мріє футболістка Таміла Хіміч?
– Я не можу сказати, що про щось мрію…

– Це як гравець. А як дівчина?
– І як дівчина теж. Я живу одним днем, це як мій девіз.

– Що б Ви сказали дівчаткам, які займаються футболом на рідній Прилуччині, загалом в Україні?
– Я побажала б їм успіху, терпіння і досягти своєї мети. Все в твоїх руках, головне – це бажання, а якщо є бажання, то буде все, але бажання не тільки на словах, але і в справах.

– Дуже дякую, Таміла, за це інтерв’ю. Вам бажаю міцного здоров’я, наснаги, оптимізму і нових яскравих перемог!!!
– Дякую.

Источник информации: http://sport.pryluchchyna.in.ua/

Теги: Тамила Химич, Минск
Реклама
Последние новости по теме:
16.11.2018 ВИДЕО ДНЯ. Как США побеждала Камерун
11.11.2018 Стало відомо коли відбудеться третя щорічна церемонія "Футбольні зірки України-2018"
09.11.2018 Десна запрошує українські клуби долучитися до челенджа присвяченого дню української мови!
09.11.2018 ВИДЕО ДНЯ. Оригинальный и яркий check-in от вратаря "Жилстрой-2"
07.11.2018 У Львові пройшов дитячий фестиваль футболу "Відкриті уроки футболу" (ФОТО)
30.10.2018 Телеканал Sirius: про жіночу команду з футболу Іршавшині з Малого Раковця
30.10.2018 В Николаеве успешно развивается женский футбол
28.10.2018 ВИДЕО ДНЯ. Гол Евы Пайор
26.10.2018 Два игрока "Злагоды-Днепр-1" пополнили ЖХК "Пантеры"
23.10.2018 Відео дня: Коза ледь не зірвала матч чемпіонату Молдови
Фотогаллерея:
07.11.2018 У Львові пройшов дитячий фестиваль футболу "Відкриті уроки футболу" (ФОТО)
01.10.2018 Двадцать вторые "Олимпийские надежды" (ФОТО)
23.08.2018 Костопольский "Лицей" стал победителем "Черноморской жемчужины-2018" (ФОТО)
22.08.2018 Тернопіль тріумфує в Кубку Львівщини (+ФОТО)
20.08.2018 На Черкащині відкрили два нових футбольних поля (+ФОТО)
Видео:
16.11.2018 ВИДЕО ДНЯ. Как США побеждала Камерун
09.11.2018 ВИДЕО ДНЯ. Оригинальный и яркий check-in от вратаря "Жилстрой-2"
30.10.2018 Телеканал Sirius: про жіночу команду з футболу Іршавшині з Малого Раковця
28.10.2018 ВИДЕО ДНЯ. Гол Евы Пайор
23.10.2018 Відео дня: Коза ледь не зірвала матч чемпіонату Молдови
Реклама
НовостиЧемпионатКубокСборныеТурнирыМультимедияРазное
Главные новости
Новости футбола
Трансферы
Архив новостей
Высшая Лига
    - турнирная таблица
    - календарь чемпионата
    - бомбардиры
    - нарушители
Первая Лига
Зимнее Первенство
Архивы игр
Кубок Украины
Зимний Кубок
Кубок надежд ФФУ
Women A
WU-19
WU-17
WU-15
Чемпионат Европы
    - ЧЕ-2017
    - ЧЕ WU-19
    - ЧЕ WU-17
Чемпионат Мира
    - ЧМ-2015
Лига Чемпионов
Кубанская весна
Другие турниры
    - Товарищеские игры
    - Чемпионат России
Фотогалерея
Видеогалерея
План-календарь
Центры развития (МРЦ)
Наши за границей
Дни рождения
(c) 2014 Информационное агенство "Женский спорт Украины" (info@wfpl.com.ua)
(c) 2016 "Женский хоккей Украины"
(c) 2018 "Гандбол Украины"
При использовании материалов сайта ссылка на www.wfpl.com.ua обязательна.
Редакция не несет ответственности за материалы из других источников,
все источники информации указываются на нашем сайте.

Сайт был открыт 30.12.2014 г.