Жилстрой-1Ятрань-БерестивецРодына-ЛицейЖилстрой-2Едность-ШВСМПантерыЛьвов-ЯнтарочкаЗлагода-Днепр-1ЛадомирВосходКомитет арбитров ФФУАтекс СДЮШОР-16Луганочка-СпартакСтаниславчанка-ДЮСШ №3Колос-МрияПолиссяВО ДЮСШЯнтарочка-2КарпатыБуковинская Надежда
НОВОСТИАРХИВ НОВОСТЕЙ
Главная страница > Новости
«Дівчаткам було по 13-14 років. До них приставали тренери». Жіночий футбол в СРСР та Україні
Ірина ВАНАТ розповіла більше, ніж ви можете уявити
05.07.2018 22.47
«Дівчаткам було по 13-14 років. До них приставали тренери». Жіночий футбол в СРСР та Україні - wfpl.com.ua, Ирина Ванат,  женский футбол
Распечатать
Просмотров: 380
Ірина Ванат – легендарна українська футболістка. Вона двічі вигравала чемпіонат СРСР, застала розвал Союзу в Канаді, неочікувано залишилася на заробітках в Італії, збирала ягоди в Польщі. Зараз вона живе на Західній Україні, займається громадською діяльністю, а всі свої збереження вкладає в дитячий футбол.

«Люди не могли зрозуміти, як це – «дівчина постійно грає з хлопцями в футбол». Пальцем тикали, зауваження робили»

– В 1972 році в СРСР жінкам заборонили грати в футбол, бо він шкодить їхньому здоров’ю. Чому ви почали займатися цим видом спорту?


– В мене батько грав в футбол на любительському рівні, і я ходила на його тренування. З самого дитинства я завжди дружила тільки з хлопцями, які грали в футбол. Мені просто було цікаво бігати в футбол і спілкуватися про футбол.

– Наскільки важко було реалізувати себе в той час?

– Колись була газета «Радянська жінка». У 86-му році я побачила там фото жінки, яка стояла з м’ячем. Це була Лариса Полікарпова, яка грала за київську команду. Вона розказувала, що любить футбол, а в Києві створюють жіночі гуртки. Я захопилася нею. З’явилось бажання займатися тим самим.

Більше нічого подібного я не читала і ніяких натяків на професійність жіночого футболу не було. Після того, як я закінчила школу, прочитала в газеті, що в Баришівці створюється жіноча команда. Туди набирали дівчат. Мама зв’язалася з тренером цієї команди, і він сказав, що дівчата вже набрані і нікого не потрібно. Я просила мами все-таки поїхати туди, щоб тренер подивився на мене. І він мене взяв.

– Зараз багато стереотипів, а в СРСР було ще більше. Як батьки ставилися до того, що дочка хоче стати не вчителькою чи лікаркою, а футболісткою?

– Батьки мене підтримували, але їм було важко. Не стільки з моїм бажанням грати в футбол, скільки зі стереотипами: «Хто і що скаже про мене не так?» Це продовжувалося дуже довго. Люди не могли зрозуміти, як це – дівчина постійно грає з хлопцями в футбол. Пальцем тикали, зауваження робили. Але мене це ніколи не цікавило, я старалася не звертати уваги. В мене було своє життя, і таке на мене не діяло.

– Для чого було створена жіноча команда «Нива» Баришівка?

– Я так зрозуміла, що Щербицький хотів зруйнувати стереотипи. Тоді почався модний процес — в кожній республіці мали створитися жіночі команди. Якраз поступила вказівка — розвивати жіночий футбол в Україні, бо це престижно. Баришівка створилася на базі трьох колгоспів-мільйонерів, які повністю взяли на себе фінансування нашого клубу. Ніяких проблем не було. Нас забезпечували всім і навіть більше.

– Як жінки грали в футбол під час місячних в 90-х, коли були проблеми з засобами гігієни?

– Я вже застала той період, коли були тампакси. В Борисполі була фабрика, яка забезпечувала нас засобами гігієни. Якщо їх не було, то брали рулони вати чи бинти, такими дідівськими методами.

– Наскільки важко фізично в такий момент?

– В таких випадках приймали знеболювальні таблетки. Коли дуже сильні болі, то жінки підходили до тренера і говорили. Вони не проводили заняття, лише в стороні і не з такими силовими навантаженнями.

– Методика тренувань враховувала, що займаються жінки, а не чоловіки?

– В цю команду прийшли різні гравці. Були навіть майстри спорту міжнародного класу з гандболу. Але особливої методики не було. Рік-два йшов процес узагальнення, тренування проходили у примітивному вигляді, багато силових і фізичних вправ. Була армійська дисципліна, кожен крок контролювався. Раз в півроку я приїжджала до батьків на один-два дні.

Завдяки цьому в 89-му ми стали першими чемпіонками СРСР. Зараз я б не знаю, чи пройшла б те саме.

– Як цей процес виглядав?


– Ми жили в селищі Баришівка. Там був спортивний комплекс, один з найкращих тоді в Україні. На початку ми жили в страшних умовах в гуртожитку з загальним туалетом. Потім нам видали квартири, малосімейки в малоквартирних будиночках. Це було дуже круто — тоді люди стояли в чергах за помешканнями роками. За два тижні туди завезли чеські меблі. Більше нічого не треба було.

Ми тренувалися по два рази на день, раз в два тижні їздили в Київ на гімнастику. Коли у нас з’явився результат, то на базі нашої команди була створена республіканська збірна України.

– Людей цікавив жіночий футбол, вони ходили на стадіон?

– В Баришівці завжди був заповнений стадіон, там було 2-4 тисячі людей. Були фанати, вони їздили на виїзні матчі. В середньому по СРСР ходила мінімум тисяча людей на гру. Якщо були вже важливі ігри, то могло зібратися і 4 тисячі.

– Яка у вас була зарплата? Грошей вистачало?

– В 89-90-х роках не платили зарплат спеціально під футбол. Ми були оформлені на одній фабриці. Я отримувала 120 рублів і за кожну перемогу по 50 рублів. Тоді мені було 17 років, і це були дуже великі гроші — мама працювала бухгалтером і отримувала 90 рублів».

«Деякі тренери могли дозволити собі зайві рухи з 13-річними дівчатками»

– Ви стикалися тоді з дискримінацією чи сексизмом?


– Кричущих моментів я не пам’ятаю. Ми завжди були на гребені слави, до нас ставилися з позитивом. Можливо, щось було, але я не розуміла тоді, що зі мною щось робиться не так. Розумієте, команда — сім’я. Всюди є нюанси, але вони приживаються і не виносяться назовні.

– Чи не було образ зі сторони тренерів?

– Коли ми працювали в радянській системі, то всіх ламали через коліно. Фізично було дуже важко. На фоні фізичних навантажень і психологічної надломленості починався супротив. Ти не хотів виконувати те, що виконував ще кілька років тому. Все робилося дуже стадно. Якщо хтось не хотів, то він вважався слабаком і негідним грати в футбол. Такі ситуації траплялися, і люди йшли геть. Залишалися психологічно і фізично сильні люди.

Ми два роки були в Баришівці. Потім там почали відбуватися дивні речі поза межами клубу. Коли ми стали чемпіонами і вийшли на рівень збірної, то на нас звертали увагу представники КДБ, в клубу було велике фінансування. Можливо, тренер, який був і президентом клубу, не хотів з кимось ділитися. Він поїхав у Раменське, ми відправилися за ним.

– Чи було щось таке в тодішньому тренувальному процесі, що зараз вам здається абсолютно неправильним?

– Найбільша складність — працювати в цій системі. Я не розуміла багатьох речей і зараз би не мовчала. Коли ми переїхали в Раменське, в нашого тренера почалися психологічно складні моменти. Він почав вживати алкоголь. Коли людина вживає, то в неї з’являється агресія. Це вже не професійний футбол. Він нам щось дивне наказував, карав за кожне слово, змушував бігати по 10-15 кругів по снігу по пояс. Це тривало два місяці, і він написав заяву про звільнення. Ставилося питання: або він залишається, або ми. Командний супротив переміг – тренер пішов.

– Тренер міг когось вдарити?

– В мене таких нюансів не було. Найбільше — мат до загального колективу щодо гри. В жіночому футболі не знаю, що доходило до такого. Хіба руками помахати, чи на емоціях поматюкатися чи щось пообіцяти.

– А були дівчата, які зустрічалися з тренерами?

– Такі речі відбувалися. Знаменитий адміністратор «Динамо» Чубаров другий раз одружився з футболісткою, яку тренував. Все добре. На початках команда насторожено сприймає подібне, але коли люди бачать, що це ніяк не впливає на команду, все притирається і сприймається без підозри. Важливо, чи це потім закінчиться одруженням.

– Було таке, що тренер приставав?

– В мене такого не було. Але я знаю, що такі речі відбувалися. Навіть у дівчаток, які тільки почали займатися футболом. Це був кінець епохи Суркіса і початок Конькова. Деякі тренери могли дозволити собі зайві рухи. Мені діти говорили, а я на це реагувала. Говорила людям з федерації. Завдяки їм, дехто більше ніколи не мав відношення до молодіжної збірної.

Дівчаткам було по 13-14 років. Вони не могли сказати це тренеру, але поділилися зі мною. Я бачила, що вони щось недоговорювали, і я задавала питання: чому вони не хочуть їхати в збірну? Чому не люблять цього тренера? За кожним словом «ні» стоїть проблема, яку ми не хочемо бачити і чути. Але цих тренерів змінили. Є й такі, що залишилися працювати на клубному рівні, але їх попередили, що їх може чекати у випадку неправильних рухів чи бажань.

– Назвіть три основні біди жіночого футболу в Україні.

– Перше — чемпіонат дуже слабкий. Проблема в тому, що в нас тільки два професійні клуби «Житлобуд-1» і «Житлобуд-2». Нам таких клубів треба більше. У світі взагалі лише декілька клубів, які можуть похвалитися зарплатою, яка більша за 3-4 тисячі доларів.

Друге — в нас немає міжнародного досвіду. В Україні ще не провели жодного міжнародного жіночого турніру навіть дитячого рівня. Це ж не є великою проблемою, та цим треба займатися.

Третє — кожна дівчина, яка закінчує гру в збірній, заслуговує від держави на матеріальну допомогу. В аналогічній ситуації в Німеччині дають фінансову нагороду або допомагають в створенні невеличкого бізнесу. В нас дають грамоти і картинки, про людей забувають. Наприклад, в мене є багато ідей і проектів, які відпрацьовую самотужки. Я створила Асоціацію жіночого футболу в Львівській області. Це без фінансування ФФУ і всупереч львівській федерації, яка бачила в мені конкурентку. Йти туди не хочу — ця система підімне під себе. В Німеччині є організація від ФІФА, яка працює з проблемами жіночого футболу, я співпрацюю з ними. Виграємо гранти.

Багато людей бачать в мені ворога і душать мої проекти. В нас одна мета — розвиток жіночого футболу. А в нас жіночий футбол — частина корупційної системи, де можна вкласти і відмити гроші. Це система брудних грошей. Нецікаво вкладати в жіночий футбол — там маленькі обороти, з грошей, які йдуть в чоловічий, можна було би соту частину вкласти в жіночий футбол. Це би нам дуже допомогло.

Важливо, що УЄФА виділяє гроші на розвиток жіночого футболу, але куди вони йшли — невідомо. Наприклад, при Суркісі великою проблемою була корупція в жіночому футболі. Я озвучила це в 14-му році в Берліні на конференції в присутності представників УЄФА та ФІФА. Мені було боляче дивитися, як федерація розповідає, що займається жіночим футболом. Тоді прописувалися великі масштаби, безліч дівчат, які типу займалися футболом і були залучені до цієї програми. Насправді ж в обласних федераціях нічого не відбувалося, а в УЄФА подавалися неправдиві відомості про збільшення кількості дівчат в українському жіночому футболі. Чим більше збільшували статистику, тим більше фінансування.

«Їздила в Польщу на кілька місяців збирати вишні, черешні, яблука»
– Ви ніколи не розглядали варіанту залишитися закордоном?


– Коли розвалювався Союз, ми були на турнірі в Канаді в Квебеку.Там були найкращі клуби кожної країни. Турнір йшов три тижні, біля ста команд. І наша команда «Текстильщик» Раменське посіла перше місце. Побувати в Канаді в 91-му році — фантастично.

В Канаду ми їхали з представниками КДБ, в аеропорту в нас позабирали паспорти, три людини контролювали наші дії. Кожен наш крок фіксувався цими дядьками. Ми приїхали туди 4 серпня, а поїхали 28-го. Жили в канадських сім’ях, і 21-го числа жінка показує відео, що в Москві танки їдуть, стріляють. Коли відбувся розвал, з нами сконтактувався посол і запропонував мені залишитися в Канаді, дати житло, забезпечити фінансово. Мені важко було прийняти це рішення — в мене батьки залишалися в Україні. А нас попередили — якщо ви залишитеся, то подумайте про свою родину. Я передзвонила мамі. Вона розплакалася: «На кого ти нас залишаєш?» Та і я не хотіла — мови не знала. І я повернулася.

– Яким тоді був жіночий футбол в Україні?

– Були створені кілька команд. Лобановський завжди підтримував жіночий футбол і не був критично проти, як Суркіс. У нього була позиція, що жінка має сидіти на кухні і варити борщ. Деякий час ще була жіноча команда «Динамо», але Суркіс не хотів її – це накладно і неефективно для клубу.

Цікаво, що Суркіс мав відношення до жіночого комітету в УЄФА. Представникам УЄФА було дивно, як людина, яка має таку посаду, проти розвитку жіночого в Україні.

У нас важко розвивати жіночий футбол — фінансової стабільності немає навіть у чоловічому футболі. Ахметова чи Суркіса ви ж не заставите займатися жіночим футболом. Для чого це їм? Треба, щоб помінялися люди, змінилися стереотипи про жіночий футбол. Треба чекати, коли закінчиться землетрус в чоловічому футболу. Треба малювати свою модель, а не європейську. В нас це не буде працювати. Нам ще далеко до Європи.

– Ви потім не шкодували, що займалися футболом?

– Було таке, коли закінчила кар’єру. Коли я повернулася в Україну, то зрозуміла, що не потрібна нікому ні як футболіст, ні як людина. Все стерлося. Це тривало 2-3 роки. Це найважчий період в житті кожного футболіста, треба шукати себе.

В тренерській роботі я себе на знайшла і закінчила з футболом. Дякуючи тій німецькій організації я повернулася в футбольне русло. Створила свою громадську організацію, і мені стало легше.

– Що конкретно робите?

– Останнім часом організація мало функціонує. Я повернулася до батьків в Монастириську. Трохи закинула свою діяльність і виконую свій обов’язок перед батьками, їм по 80 років і важко без мене.

Але от півтора роки тому в Івано-Франківську створили академію «Рута», за ініціативи канадців. В минулому році ми їздили в Канаду з дітьми.

Зараз в Монастириській хочу зробити штучний майданчик для дітей.

– На що вам вистачило грошей, які ви заробили під час кар’єри?

– Практично ні на що. Ні на квартиру, ні на машину. Всі гроші на громадську організацію бралися з сімейного бюджету, від батька та мами. Ми себе в чомусь обмежували, щоб мені поїхати по області чи привезти кудись дітей. Жодної копійки я не отримала ні від федерації, ні від меценатів. Все тягну на своїй шиї та шиї своєї родини.

– Ви заробляли гроші в іншій сфері, крім футболу?

– Коли було дуже фінансово скрутно, скажу чесно, їздила в Польщу на кілька місяців збирати вишні, черешні, яблука. Там була можливість підзаробити. Так виходило, що я працювала цілий рік на громадську організацію, потім їхала в Польщу і мала можливість бодай організувати якісь турніри.

– Ви жили тільки за ці гроші?

– Ні. Ще батьки допомагали, коли ще працювали, в них є пенсія. Я невибаглива людина, не їжджу на джипах, не вдягаюся в модні бренди. Більшість часу ходжу пішки, рідко користуюся навіть громадським транспортом. Я дуже економна. Якщо є гроші, я вкладаю їх в свої проекти.

– Дуже багато людей кажуть, що робота футболіста неважка. Що для вас було важчим: грати в футбол чи їздити в Польщу?

– В 1997-му я грала футбол в Польщі. Ця країна не була для мене новою, я грала там 2,5 роки, стала срібним призером чемпіонату, виграла кубок, двічі стала чемпіоном з футзалу. Мені складно було втриматися більше, хоча контракт був на 5 років.

Повернулася туди на роботу, бо вже знала мову і друзі залишилися. Було дуже складно, але не мала іншого виходу.

– Чому у вас не вийшло пограти в футбол в Італії?

– В мене були певні домовленості з міні-футболу, я поїхала туди як турист на 10 днів. Потім почалися проблеми з документами, бо була там більше часу. Мені треба було або повертатися, або залишатися в Італії працювати. І я працювала там 2 з половиною роки. Я прибирала, збирала мандарини. Я робила всю роботу, яка була. Фінансів тих вистачило на деякий час – я через рік знову їх вклала в футбол.

– Не розумію вас. Для чого вам взагалі вкладати гроші в футбол?

– Я побачила різне. В 17-18 років заробляла по 400-500 рублів і була чемпіоном СРСР. Слава, газети писали, вірші складали. Я пройшла етап матеріальних цінностей. Я змінила свої цінності з часом, тепер вони нематеріальні. Я отримую задоволення від іншого.

Вкладаю час, моральні принципи, психологічні важкості, ламаю себе і бачу результат. Гроші завжди є в тій кількості, якої ти потребуєш. Але мені трапляються хороші люди. Наприклад, щоб написати статут для громадської організації, треба 700-800 доларів. Я сиділа 40 годин з юристом, яка не взяла ні копійки.

Я не дивлюсь не негатив. Світло вірю, що ще рік-два і ми пройдемо це болото і почнемо відроджуватися. З часом я також реалізуюся. Люди побачать і почують мене, почнуть робити проекти зі мною. Без користі, зацікавленості, відмивання коштів, а для блага дітей.

Источник информации: https://ua.tribuna.com/tribuna/blogs/football_lemderg/1761182.html

Теги: Ирина Ванат
Реклама
Последние новости по теме:
16.11.2018 ВИДЕО ДНЯ. Как США побеждала Камерун
11.11.2018 Стало відомо коли відбудеться третя щорічна церемонія "Футбольні зірки України-2018"
09.11.2018 Десна запрошує українські клуби долучитися до челенджа присвяченого дню української мови!
09.11.2018 ВИДЕО ДНЯ. Оригинальный и яркий check-in от вратаря "Жилстрой-2"
07.11.2018 У Львові пройшов дитячий фестиваль футболу "Відкриті уроки футболу" (ФОТО)
30.10.2018 Телеканал Sirius: про жіночу команду з футболу Іршавшині з Малого Раковця
30.10.2018 В Николаеве успешно развивается женский футбол
28.10.2018 ВИДЕО ДНЯ. Гол Евы Пайор
26.10.2018 Два игрока "Злагоды-Днепр-1" пополнили ЖХК "Пантеры"
23.10.2018 Відео дня: Коза ледь не зірвала матч чемпіонату Молдови
Фотогаллерея:
07.11.2018 У Львові пройшов дитячий фестиваль футболу "Відкриті уроки футболу" (ФОТО)
01.10.2018 Двадцать вторые "Олимпийские надежды" (ФОТО)
23.08.2018 Костопольский "Лицей" стал победителем "Черноморской жемчужины-2018" (ФОТО)
22.08.2018 Тернопіль тріумфує в Кубку Львівщини (+ФОТО)
20.08.2018 На Черкащині відкрили два нових футбольних поля (+ФОТО)
Видео:
16.11.2018 ВИДЕО ДНЯ. Как США побеждала Камерун
09.11.2018 ВИДЕО ДНЯ. Оригинальный и яркий check-in от вратаря "Жилстрой-2"
30.10.2018 Телеканал Sirius: про жіночу команду з футболу Іршавшині з Малого Раковця
28.10.2018 ВИДЕО ДНЯ. Гол Евы Пайор
23.10.2018 Відео дня: Коза ледь не зірвала матч чемпіонату Молдови
Реклама
НовостиЧемпионатКубокСборныеТурнирыМультимедияРазное
Главные новости
Новости футбола
Трансферы
Архив новостей
Высшая Лига
    - турнирная таблица
    - календарь чемпионата
    - бомбардиры
    - нарушители
Первая Лига
Зимнее Первенство
Архивы игр
Кубок Украины
Зимний Кубок
Кубок надежд ФФУ
Women A
WU-19
WU-17
WU-15
Чемпионат Европы
    - ЧЕ-2017
    - ЧЕ WU-19
    - ЧЕ WU-17
Чемпионат Мира
    - ЧМ-2015
Лига Чемпионов
Кубанская весна
Другие турниры
    - Товарищеские игры
    - Чемпионат России
Фотогалерея
Видеогалерея
План-календарь
Центры развития (МРЦ)
Наши за границей
Дни рождения
(c) 2014 Информационное агенство "Женский спорт Украины" (info@wfpl.com.ua)
(c) 2016 "Женский хоккей Украины"
(c) 2018 "Гандбол Украины"
При использовании материалов сайта ссылка на www.wfpl.com.ua обязательна.
Редакция не несет ответственности за материалы из других источников,
все источники информации указываются на нашем сайте.

Сайт был открыт 30.12.2014 г.