Як відомо, невдовзі після започаткування у 2001-му році Кубка УЄФА серед жінок у ньому стали змагатися і команди з України. Проте далеко не всім представникам нашої країни вдалося успішно подолати групову кваліфікацію цього турніру. У 2008-му році такої звитяги досягнула потужна і добре укомплектована команда ЖФК «Нафтохімік» (Калуш), яка впродовж багатьох сезонів радувала видовищною грою та гучними перемогами. Про успішний досвід виступів у жіночому єврокубку, який є дуже цінним та актуальним напередодні групового етапу Ліги чемпіонів 2017-го – 2018-го років, розповіла безпосередня учасниця цих яскравих подій, одна із найкращих форвардів в українському жіночому футболі, капітан «Золотого складу» калуського «Нафтохіміка» Христина Ботюк.
– Христино, запорукою непересічних успіхів «Нафтохіміка» стали, мабуть, справжні професіонали у складі команди, тренерському штабі та керівництві клубу, чи не так?
– Так, завдячуючи кістяку команди, який був незмінний, ми йшли до чемпіонства 2007-го року і у всіх була мрія поїхати на Кубок УЄФА. Задачі у нас завжди були високі і ми чітко усвідомлювали – маємо бути першими. І ми достроково стали чемпіонами України! Пам'ятаю – це відбулося в Донецьку. Я їхала туди з трьома зламаними ребрами і тренер команди Ігор Юрченко прекрасно розумів, що травма не дасть мені грати, адже дихати було дуже важко. Порадились і вирішили, що я їду з командою як капітан. Але була умова від тренера – якщо десь спробую сказати у дорозі, що мене болить, то висадять там і все… У Донецьк я не тільки приїхала, але й вивела команду на поле та зіграла п'ятнадцять хвилин матчу, в якому ми забезпечили собі чемпіонство.
«Золотому складу» я вдячна за те, що ми зробили колосальну роботу. Помилок в іграх майже не було, штрафні виконували бездоганно, хоч ми виходили з такими травмами, з якими б ніколи жоден футболіст не вийшов. Самі просили, щоб кололи знеболювальне і виходили на гру. При цьому було таке, що виходили на поле в подертих бутсах, бо не було часу поїхати і купити…
Це була команда для душі, де нас із Оксаною Знайдьоновою називали «американськими швидкісними бджолами» та «королевами другого поверху» при зрості 1 метр 57 сантиметрів та вазі 45 – 47 кілограмів…
Так, ми пройшли довгий шлях і досягли дуже високих результатів. І всі тренери, і виконавчий директор Михайло Михайлович Овчар, який завжди був з командою і заслуга якого велика, і президент Сергій Вікторович Чмихалов завжди нас підтримували і вірили в нас. До речі, ми щоразу чекали президента клубу на матчі.
Не можу також не відмітити, що у нас були найкращі вболівальники. Ми збирали повний стадіон – це незабутня атмосфера. Ми розуміли, що граємо для них і викладалися на повну, тому була і любов від вболівальників, і шалена підтримка.
Всі, хто входив до «Золотого складу», – всі були рівні. І всі розуміли, що хоч нас є більше, ніж одинадцять, але ми всі – головний склад.
Звісно, все не розкажеш в одному інтерв'ю… Та це – дуже важлива частина нашого життя, це – дев’ять успішних років славної команди. І ми – найкращі!
– Розкажіть, будь ласка, про перебіг першого групового етапу Кубка УЄФА 2008-го – 2009-го років, що проходив у Вроцлаві.
– На Кубок УЄФА у команду було запрошено чотирьох легіонерів. Щоправда, не було часу зіграватись, адже ми відразу поїхали на груповий етап у Польщу.
Перша гра була з місцевим «Вроцлавом». Наша команда розуміла, для чого ми тут, – це був шанс підтвердити наш клас, показати, чого навчилися за роки наполегливої праці. «Вроцлав» же зробив ставку на грецький ПАОК – їх зустріч у заключному турі була запланована на головному стадіоні міста, тобто, нас вже недооцінювали. Поєдинок «Нафтохіміка» з польською командою був важким, як кажуть, лягали кістьми, жорстка боротьба тривала на кожному клаптику поля. Але ми забили гол і кожна, мабуть, сказала собі, що не дасть пройти до наших воріт. І гра закінчилася з рахунком 1:0!
Наступним суперником був ПАОК. Гравці цієї команди розуміли, що після нашої перемоги над господарями їм треба перемагати. Тож на полі таке творилося! Ще гірше, ніж у грі з «Вроцлавом». Та ми знову забили гол і пішла та ж тактика на утримання. Мене у штрафному майданчику збили, пенальті арбітр не дала – продовжила гру, але невдовзі вона все ж зупинила гру, бо піднятися я вже не могла. Мене винесли з поля і наш лікар відразу сказав: «Все – заміна». У цій грі також травмувалась Наталя Ліщина, в іншої ж нашої футболістки була третя жовта картка і вона мала пропускати заключний матч у групі. А ПАОК ми перемогли!
Мене відразу відвезли до лікарні, нога щохвилини ставала більшою. Лікарі зробили рентген і з’ясували, що стався повний розрив зв'язок, після чого одягнули гіпсовий «чобіт». Команда з тренерами чекала у холі і, коли побачили мене у гіпсі, а Наталю з перев’язаним коліном, всі зрозуміли – ми двоє травмовані, а третя також пропускає. Це означало, що на заключний матч залишається тільки одна заміна.
Я тоді не могла ані ходити, ані навіть встати – такий сильний був біль, а милиць мені не дали. Тому на сніданок, обід і вечерю дівчата несли мене на руках десь метрів вісімсот. Потім приїхали представники УЄФА провідати мене і зрозуміли, що потрібні милиці…
Хоча був вихідний день, та кожна команда виходила на легке тренування. І ось тут «зламалася» ще одна футболістка. У таке ніхто не міг повірити, але нас четверо «випало» з гри. Це означало, що третій матч треба було грати взагалі без заміни – водинадцятьох. Та, попри кадрові проблеми, у грі з естонською «Левадією» перевага була на нашій стороні – дівчата впевнено тримали м'яч, домінували і здобули третю перемогу поспіль, тож «Нафтохімік», посівши перше місце, вийшов із групи! Усі гравці розуміли, що цього досягнули саме ми і що ми якнайкраще представили Україну в єврокубку!
– Які найяскравіші враження залишилися від успішних виступів за кордоном?
– Це була велика радість. Емоції передати неможливо. А ще дуже важливо, що лідер групи обирав місце проведення другого раунду відбору. Ви уявляєте, це означало, що ми проводимо вдома другий груповий етап Кубка УЄФА – це неймовірно. Калуш та Івано-Франківськ приймають!
– Чому, на ваш погляд, вдома не вдалося повторити успіх, якого досягнули у Польщі?
– На другому етапі ми розуміли, що хоч граємо вдома, але без замін. Я гіпс зняла не через місяць, а через одинадцять днів, заново почала вчитись ходити і невдовзі приступила до тренувань. Коли почала прискорення, вся команда аплодувала. Я розуміла: чим зможу, тим допоможу. Але це була серйозна травма – не могла навіть фінт виконати…
Такої кількості людей на стадіоні під час футбольних матчів Калуш ще не бачив! Але команда «перегоріла» в середині, Так, грали, були моменти, але і я не можу зрозуміти причину, як ми могли так програти вдома. Та все ж ми стали чотирнадцятими у Європі і найкращими в Україні!
– Значний досвід виступів у єврокубках має харківський «Житлобуд-1», до складу якого ви також деякий час входили. Проте цій добротній за мірками українського жіночого футболу команді досі жодного разу не вдалося вийти з групи у Лізі чемпіонів. Можливо, рівень більшості суперників у нашій вищій лізі не дозволяв харків’янкам належно підготуватися до міжнародних змагань?
– Так, «Житлобуд-1» – багаторазовий чемпіон України і не раз грав у єврокубках. Але, як бачите, ми вийшли з групи, а вони – ні. Чому «Житлобуд-1» не зміг це зробити, найкраще знають вони. Що ж до чемпіонату України, то раніше він був дуже сильний, а тепер значно слабший…
– Як оцінюєте шанси цьогорічного представника України – харківського «Житлобуду-2» – здобути у серпні путівку до плей офф Ліги чемпіонів 2017-го – 2018-го років?
– Оцінювати шанси «Житлобуду-2» не стану, та я впевнена – вони добре розуміють, що представляють Україну і її чемпіона. Тому можу побажати їм тільки перемог.
Довідка
Христина Ботюк
Чемпіон України з футболу 2007-го року; срібний призер чемпіонату України 2012-го року; бронзовий призер чемпіонатів України 2005-го, 2006-го, 2008-го, 2011-го років; володар Кубка України 2012-го року; найкращий бомбардир чемпіонату України 2006-го року (25 голів). Майстер спорту з футболу.
Найкращий бомбардир чемпіонату України з футзалу 2005-го року (47 голів). Кандидат у майстри спорту з футзалу.
Майстер спорту з хокею на траві.
Інтерв’ю для газети «Спортивка» підготував Ярослав Рачковський
Источник информация: http://wfpl.com.ua
Теги: Кристина Ботюк |
Статистика
