- Який тернистий шлях привів вас до футболу?
- З самого дитинства мама часто залишала мене на старшого брата і його виховання дуже вплинуло на моє становлення як футболістки. Він з хлопцями ганяв у футбол, а мене ставили на ворота. Це мені шалено подобалося, та й я була бойова і непогано справлялася. Хлопці завжди хвалили і дивувалися, що як для дівчини я вправно граю. Ось так з двору і росла моя любов до гри мільйонів. А вже в 9 років я пішла в дитячу школу жіночого футболу в Чернігові. До цього батьки водили мене по спортивним секціям - легка атлетика, гімнастика, плавання… Близько трьох років я займалася в музичній школі по класу скрипки, але коли з'явилася можливість займатися копанням м’яча професійно, сумніви в моєму виборі одразу відпали.
- Що про це думали ваші батьки?
- Батьки були не проти, бо бачили мій запал. Я не лінувалася сама їздити після школи на тренування у іншому кінці міста і вони чекали на скільки мене вистачить (посміається). Як виявилось - надовго. В досить ранньому віці я потрапила в основну команду і була другим воротарем, а першим номером тоді була теж молода Вероніка Шульга, яка є дуже сильним голкіпером. Ми з нею їздили в молодіжну збірну і викликалися в національну. Згодом я стала основним воротарем молодіжної збірної. Вероніка старша за мене на два роки, тому закінчила грати за «молодіжну», а потім вона покинула і клуб, виїхавши грати в Росію. Це дало мені можливість заграти в «основі» ще й там. Зазначу, що мені дуже пощастило, адже у Чернігові з воротарями працювали дуже хороші тренери, тому тривалий час всі три воротарі національної збірної були чернігівськими вихованками – я, Вероніка Шульга і Надія Баранова.
- Ви дебютували в «Легенді» ще в кінці 1990-х. Що тоді собою являв український чемпіонат?
- «Легенда» два роки поспіль ставала чемпіоном України і володарем Кубка. Тоді український чемпіонат, як і зараз, мав кілька явних лідерів, тому боротьба велася між трьома столицями жіночого футболу - це Чернігів, Донецьк і Київ. Коли розпалася київська «Аліна», з'явилася команда з Харкова і включилася в медальні перегони. «Легенда», як чемпіон, представляла країну в Кубку УЄФА (стара назва Ліги чемпіонів – прим. авт.). Ми завжди непогано грали і посідали друге місце у групі, але цього не вистачало, щоб пройти в чвертьфінал.
- Чому вас у 19 років потягнуло в азербайджанський «Гемрюкчу»?
- В той час через проблеми з фінансуванням «Легенда» відмовилася брати участь у єврокубках. Через це група гравців з чернігівського клубу поїхала грати в Азербайджан, адже хотілося отримувати міжнародний досвід і помірятися силами з найсильнішими клубами інших країн.
- Як виник варіант переходу у воронежську «Енергію»?
- З Воронежем вийшло якось саме собою. Звідти приїжджали люди, переглядали гравців і зацікавилися мною та ще двома нашими гравцями. Так ми втрьох і потрапили в «Енергію», яка на той час була найкращим клубом Росії.
- Як так вийшло, що вам там довелося грати у полі?
- У Воронежі мене дійсно чекав сюрприз. Тренер вирішив мене перекваліфікувати в польового гравця і сказав, що я буду у нього суперзахисником. Так і грала весь сезон в захисті. Хоча деякі матчі провела на інших позиціях і навіть забивала голи у Лізі чемпіонів. Вийшов дуже експериментальний сезон у моїй кар'єрі (посміхається). Напевно таке могло бути тільки у жіночому футболі. У підсумку, я стала ще й кращим правим захисником в Росії (посміхається). Втім, ¼ фіналу Ліги чемпіонів і всі відбіркові матчі у збірній я провела у воротах.
- Після отримання звання найкращого правого захисника не було думок повісити рукавички на цвях і продовжувати грати у полі й надалі?
- Я дуже сумувала за грою у воротах і брала рукавички на кожне тренування. Я переходила в «Росіянку» з тією умовою, що буду грати тільки як воротар.
- В «Росіянці» ви провели цілих 7 років. Не було цікавих пропозицій в цей період?
- В «Росіянці» я знайшла те, що шукала, тому провела там стільки років. Можливості перейти в інші клуби були і навіть на Євро-2009 до мене підходив агент і питав чи є у мене бажання поїхати у США. Тоді мова йшла про «Чикаго Ред Старс». Але мене все влаштовувало в «Росіянці» і я не могла, та й не хотіла її залишати. Ми були найсильнішим клубом Росії і входили у 8-ку кращих клубів Європи. Тільки те, що ми зустрічалися з найсильнішими клубами на стадії чвертьфіналу не давало нам дійти до фіналу. Як правило, саме наші суперники на стадії плей-оф потім ставали переможцями ЛЧ.
- Після переходу вас весь час почали переслідувати травми. З чим це пов'язано?
- Ще в 15 років мені зробили операцію на коліні. Діагноз - розрив передньої хрестоподібної зв'язки і надрив меніска. І потім навантаження на це коліно здоров'я не додавали. Знову пошкодила меніск… У підсумку, на сьогоднішній день у мене вже чотири операції і всі на лівому коліні, причому останню робила в минулому році. Проте майже всі операції я робила в міжсезоння і намагалася швидко відновиться.
- У 2013 році ви перейшли у французький «Жувізі» і команда провела чудовий сезон – «бронза» чемпіонату, півфінал Ліги чемпіонів. Ви непогано провели ці півроку, але чому не залишилися у Франції?
- Клуб грав у Лізі чемпіонів і мене брали під завдання. Вважаю, що ми дійсно досягли пристойного результату в ЛЧ, адже зупинилися за крок від фіналу. Однак в чемпіонаті ми поступилися «ПСЖ» другим рядком, який дає право участі в наступному розіграші. Тому мій інтерес переключився на інші клуби. До того ж на наступний сезон в «Жювізі» змінився увесь тренерський склад і прийшло багато нових гравців, в тому числі вони взяли хорошого воротаря Селін Девіль. А я поїхала на перегляд в «Барселону» і звідти їхала вже домовившись з ними. Думками вже була у формі «синьо-гранатових». Через тиждень вони зв'язалися з моїм агентом і сказали, що мають проблеми, і поки не можуть гарантувати ті умови, про які ми домовилися. Ми не стали ризикувати і чекати їхньої відповіді, тож коли з'явилася пропозиція з Данії - полетіла туди.
- «Фортуна Йоррінг» виграла чемпіонат, але ви там провели лише першу половину сезону. Ви пішли через те, що опинилися за спиною Марії Крістіансен чи були інші причини?
- «Фортуна» теж класна команда і постійний учасник Ліги чемпіонів, і я їхала туди заради неї. Ну і, звичайно ж, за черговим досвідом. Не завжди вдається влитися в команду з першої хвилини. Був мовний бар'єр і не вистачало зіграності та й дебютна гра вийшла нервовою - ми зіграли 3:3. Тренер давав грати і Марії, і мені, але я все ж таки сподівалася, що Лігу він довірить мені, як більш досвідченому воротареві. Однак він вирішив дати шанс молодій. Для мене це було розчаруванням, але не катастрофою. Я дуже рада, що була там і досвід, який я отримала, того вартий. Після Франції і Данії, якщо чесно, дуже сумувала за друзями, за нашими людьми і нашими лицями (посміхається).
- Що стало причиною вашого повернення з Європи в майже рідну «Россіянку»?
- Агенти шукали мені інші клуби і я вже перевела свій погляд на німецький чемпіонат, але коли покликала «Росіянка», то моє серце розтануло і тому я повернулася у свій рідний клуб.
- Після закінчення контракту з «Росіянкою» ви повернулися у Францію – перейшли у «Монпельє». Втім, знову контракт на півроку, як і в попередніх двох вояжах. Західноєвропейські клуби не ризикують підписувати гравців зі східної Європи на довгий термін чи є якась інша причина?
- Контракти терміном на півроку через те, що я переходила в клуби в середині сезону і під конкретні завдання. В Європі не всі клуби заможні. «Жювізі» взагалі вважається любителями, а «Фортуна» - напівпрофесійна команд. Відповідь на це питання більше лежить в площині фінансів і документів на роботу. В «Монпельє» воротар отримав травму і їм потрібна була заміна до кінця сезону. Тому все так і виходило плюс в Росії грають за схемою «весна-осінь», тож в Європу потрапляєш тільки в міжсезоння.
- У «Монпельє» ви зіграли лише два матчі в чемпіонаті. Вам завадила травма?
- Були дрібні травми, але це більше рішення тренера. Я боролася за гру в основному складі і знаю, що в багатьох компонентах була краще ніж француженка, але керманич довіряв зіграному з командою воротареві. Вона його влаштовувала, тож він не хотів нічого змінювати. У команди йшла гра і мені довелося бути на підстраховці, і чекати шансу.
- З нового сезону ви будете захищати кольори пермської «Звєзди-2005». До закінчення кар'єри плануєте шукати щастя в Європі чи вже наїздилися?
- Я вирішила знову повернутися в Росію і вибрала «Звєзду», бо вони минулорічні чемпіони Росії і лідери поточного чемпіонату. Восени почнеться Ліга чемпіонів, а я дуже хочу дістатися до фіналу саме нашою командою. Знаю і вірю, що ми не гірше європейських клубів і можемо боротися з усіма. Про майбутнє не хочу загадувати. У мене є сьогоднішній день, де я в Пермі, і мене цікавить тільки моя команда. Я буду робити все можливе, щоб ми були усюди першими.
Далі буде...
Андрій Гулій, u16.com.ua
Источник информации: http://u16.com.ua/index.php?route=information/news&news_id=1176
Теги: Ирина Зварич |
Статистика
